Про Голодомор я вперше почула, коли мені було 9 років від 96-тилітньої сусідки - бабусі Півторачки. Історії про те, як забирали останні крихти їжі, як люди пухли з голоду і вмирали, як їли траву і сиру рибу, равликів і мушлі, настільки вразили мене, що я наступного дня розказала про це в школі. Тоді, у 1989 році, моя вчителька назвала ці розповіді спробою опорочити ім'я батька всіх народів.

Минуло більше 20 років, а в нашій країні і досі лишилося багато людей, які не вірять у Голодомор, вважають його просто голодом. На цьому тлі особливо виділяються історії іноземців, які дізнались, так чи інакше, про геноцид українського народу, які перейнялись болем українців настільки, що присвятили своє життя і творчість Україні.

Таким був Джеймс Мейс, американець індіанського походження, який вивчав Голодомор в США, а потім переїхав в Україну і вів публіцистичну шпальту в газеті "День".

Сьогодні дізналася про відомого італійського художника Іґорта, що працює в жанрі коміксу. Він, перебуваючи в нашій країни з метою, абсолютно далекою від страшних тем, відчув такий шок після знайомства з найтрагічнішою сторінкою історії Україхни, що вирішив видати книгу, ґрунтовану на розповідях очевидців, мешкнаців моєї рідної Дніпропетровщини та інших областей, які найбільше постраждали від штучного голоду 1932-1933 років.

Як повідомляє БіБіСі Україна, книга "Українські зошити" вийде англійською, німецькою та іспанською. Цікаво, чи погодиться пан Іґорт на видання українською та російською мовами, щоб не лише європейці, а й наші співвітчизники прочитали правдиву історію тих часів?

автор - Леся Скорик © "Світ слова"