http://www.zoofirma.ru/

25 чорнобильских літ

Я не чорнобилець, але я справді росла з Чорнобилем. Ми, народжені 1979 року, у вересні 1986 мали йти в школу. Народжувність тоді була дуже високою. В школі було сформовано 5 перших класів. Я потрапила в 1 "Б". А потім, десь через місяць, "А" клас розформували, бо "не вистачало коштів". Якраз тоді хлопцям-пожежникам посмертно присвоїли звання героїв Радянського Союзу.

Я мало що розуміла, але запам'ятала страшний мамин сон, який почав їй снитись після того, як звичайні люди дізналися про аварію. Мама розповідала: "Я бачу, як світиться небо вночі десь далеко. І туди біжить твоя маленька сестричка. А я кричу..."

Вдруге Чорнобиль повернувся у моє життя у 1991 році. У січні я поїхала на екскурсію в місто Ленінград, яке саме готувалось до перейменування у Петербург. У поїзді познайомилась із колишнім вчителем. Він жив і працював у десятикілометровій зоні, на жаль, не пригадаю ні імені його, ні назви населенного пункту. тоді я вперше почула про "стронцій, цезій, напіврозпад". "Як же тоді світилося небо вночі! - розповідав вчитель-чорнобилець - А ми нічого не знали, вибігали дивитись і діти, і дорослі, дивувались... А тепер лікуємось-лікуємось. В мене ноги відмовляють, от їду в Ленінград - може допоможуть..."

Втретє я "пережила" Чорнобиль у 1996-му. Минуло десять років. Мені було сімнадцять і я пізнавала світ через книги. Після "Чорнобильскої мадонни" Івана Драча перечитала все, що змогла знайти і художнього, і документального в нашому райцентрі. запам'ятався  улюблений вислів Віктора Кібенка, одного з перших пожежників, які згоріли за два тижні від променевої хвороби,: "Тримайтесь ближче до життя!" Саме тоді я написала свого вірша "10 Чорнобильских літ".

Потім була робота на радіо, не один раз поверталась я до теми Чорнобиля і чорнобильців - ммешканців "міста, якого нема", як почали називати Прип'ять в поставарійні часи чиновники, щоб замовчати масштаби трагедії.

І ось - 25 років минуло після Чорнобильскої катастрофи. Сьогодні прочитала "Монолог" дружини загиблого ліквідатора Василя Ігнатенка - Людмили, і вкотре Чорнобиль повернувся, вірніше - прокинувся в мені. Такого крику-шепоту, такої любові, таких слів, такого життя...Не перекажеш, не переживеш. А продовження історії про те, як виживають на копійки родини героїв. це не просто бере за душу, це її перевертає.

Страждає сьогодні від мирного атома Японія. Вдруге ця країна потрапляє під молоти напіврозпадів. А ми знову згадуємо Чорнобиль - Гірку зірку полин. Згадуємо тих, хто пожертвував своїм життям і здоров'ям, щоб земна куля не спорожніла, не перетворилася на суцільнц ЗОНУ відчуження.

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/