На вагу золота хто — що, в ролі прис.— про щось рідкісне, виключно коштовне, дорогоцінне, вкрай потрібне.
(Храпков) — ...Людей, розумієте, людей діла, спеціалістів, інтелігенції немає в них. Та кожен інженер тут на вагу золота (Іван Ле, Роман міжгір'я, 1953, стор. 38); — Та, звісно, як у степу... Вода на вагу золота (Гончар, Таврія, 1952, стор. 40); — Та не жалій води, Узумбаєв,— говорив він (Омельчук) до засмаглого бійця.— Це тобі не Середня Азія. Це у вас вода на вагу золота, а в нас цього добра вистачає (Збанацький, Між добрими людьми, 1955, стор. 4).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"