Чому заховане не стане явним?
Чому не здійснюються сни?
Лиш щастям тішишся примарним
У дні похмурі і ясні.
Лише ховаєш нишком душу
ні погляду, ні слова, ні думок.
Лиш безкінечне море суму
й життя теперого струмок
Не радісним весняним дзвоном
впада у море те сумне.
Ще більше, ніби стогоном
ось-ось вже чашу перетне.
Нащо, спитати? Я не знаю.
Я серцю власному не вказ.
Не можу я сказать "кохаю"
Терплю найбільшу із образ.
Осінь 1994 р
автор - Леся Скорик © "Світ слова"