Жаль бере (взяв) кого, у ролі прис. — пройматися співчуттям, тугою, скорботою.
Дивиться він (Грицько) на її роботу, а самого жаль бере, що вона (жінка) так працює (Панас Мирний, Хіба ревуть воли, як ясла повні?, 1949, стор. 172); Тиміш ходить, з туги та з горя несподіваного місця не знайде; ходить із улиці в другу, аж стоїть Хима в воротях; глянув він, та й згадав її віщування.— Вража дівчино! — каже,— напророкувала мені лихо! Бодай же й ти не діждала довіку веселої години!—Вона подивилась йому вслід, і жаль її взяв, і всміхнулась! та й промовила: — Побачимо! (Марко Вовчок, Твори, т. І, 1955, стор. 54).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"