http://www.zoofirma.ru/

Пломеніє багряним чолом

Пломеніє багряним чолом

Ясне сонце в останньому крузі

їм усім сивина, мов шолом

Тут зібралися всі його друзі.

Ні, не всі - багатьох вже нема.

Перед ним, разом з ним, після нього

їх усіх забирала війна.

Позначала зірками дороги.

І зовсім незнайомий хлопчак

Нахиляє русяву голівку.

Дзвони, дзвони все знову кричать.

Не забуть! Не забути довіку.

Півстоліття немає війни.

Загоїлись і зникли всі рани.

Але пам'ять живе між людьми

Бо є дзвони, серця й ветерани.

І зненавистю очі блищать

Незнайомого зовсім хлопчини.

Він не лише вчився на п'ять,

їхню пам'ять зберіг аж до нині.

Скільки б літ не пройшло і віків.

Скільки б сонце не сходило знову.

У Хатині над вечір дзвони

Починатимуть вічну розмову.


березень 1995 р

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, громадянська лірика, поезія, визволителі, велика вітчизняна війна, друга світова війна

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/