Врізати дуба – див.: Дати дуба.
Романюк. ...Ой, бачу я, що недовго мені осталось. Помру скоро.... Категоричським путьом помру... Ковшик. Почекай, у нас кладовище ще й досі не огороджено, жодної деревини не посаджено. Давай, куме, впорядкуємо його, допоможи, рік тебе прошу. А то й справді вріжеш дуба, що я тоді робитиму? (Корнійчук, Драматичні твори, т. II, 1955, стор. 236); Вовк вчепивсь в коня зубами, Кінь як вдарить копитами – Квакнув вовк на всю долину, Звісив голову в торбину. Вовк не дише – врізав дуба, Буде з вовка ловка шуба (Стельмах, Живі огні, 1954, стор. 46); Лікар сказав – смертельна хвороба. Одарку так скалатнуло, що вона справді мало не врізала дуба з переляку. Її поклали в білосніжне ліжко (Збанацький, Малиновий дзвін, 1958, стор. 71).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"