П'ятами кивати (накивати) — див.: Кивати п'ятами.
Не забуть, як панство хиже П'ятами кивало, Озирнутися на Київ І часу не мало (Шпак, Вибрані поезії, 1952, стор. 82); «Послухай,— каже Клим,— ти справді вже глузуєш! Схотів, щоб я п'ятами накивав?..» — «Тривай! — гуде Дем'ян.— Недобре шеретуєш!» — І хапнув Клима за рукав... (Глібов, Вибрані твори, 1951, стор. 156); — Доповідайте, як ви там у млині порядкували. Мусив, товаришу гвардії майор, — чесно доповідав Хома. — Мусив! Бо власник того млина в Австрію п'ятами накивав, а в людей мливо кінчилось... (Гончар, Твори, т. І, 1954, стор. 297); У дев'ятнадцятому році не один пан п'ятами накивав, коли почали наші люди маєтки палити... (Муратов, Буковинська повість, 1959), стор. 106).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"