http://www.zoofirma.ru/

Кохання манить, бо воно прекрасне

Кохання манить, бо воно прекрасне

Мов незбагненне щось манить.

Але як часто воно гасне

Дарує щастя лиш на мить.

І в тихій меланхолії світанок

З росою падає моя сльоза.

Чом ти погожий, любий ранок?

Чом то не смерть і не гроза?

Чому посміхатись мушу,

Коли сплюндровано мій храм?

Коли спустошено нагло душу

Я нікому її не віддам.

Нащо спитати я розкрилась?

Щоб знов було усе не так.

Що полюбила, не втаїла.

Ціна тепер - ламкий п'ятак.

Чому всі журні ті питання

Звертаються тіні моїй.

Ніхто не помітив благання.

І знову: плакати не смій.

Я буду, я буду всміхатись,

Мов дикий поранений звір.

Ласкаво з любов'ю прощатись.

У цьому мені ти повір.

Я далі піду помирати

у хатці, де чорна трава.

Ніхто вже не зможе спитати,

Чи мертва я вже, чи жива.


автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, кохання, любов, поезія, інтимна лірика

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/