Бабине літо —
1. сухі теплі дні (на початку осені).
Бабине літо до Петра тілько (Укр.. присл..); Була тепла осінь, бабине літо (Іван Ле, Україна, 1940, стор. 4); Школярочка іде у перший клас. Вже скоро бути бабиному літу (Дмитерко. В обіймах сонця, 1958, стор. 65);
2. павутиння, що літає на початку осені.
Як бабине літо сніжистим волоссячком, Мов сивими нитями, поле вкрива, І син в ту годину тонким підголоссячком Вже значив свої громадянські права (Малишко, Твори, т. II, 1956, стор. 289); По горах снувала меланхолія вмираючого літа. Бабине літо, виблискуючи на сонці тисячами срібних ниток, велично проносилося над верховинами, обплутуючи ялини і роги задуманої худоби (Галан, Гори димлять, 1956, стор. 154); “Бабине літо ” висіло по віттях, як прядиво (Леся Українка); В’яже [вдова Марта] свої думки, мов осіннє сонце бабине літо по стерні (Кос.); Прозорі мережива бабиного літа летіли на табір (Д. Бедзик). бабині літа. Коралами, дивлюсь, пишається шипшина, Червоні ягоди на сонці аж лоснять, Задумалась верба, мов по вінці дівчина, І літа бабині летять кудись, летять... (Поліщук).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"