Плач бере кого, в ролі прис. — розкаюватися, шкодувати.
«Чи не дурна я, чи не скажена? — думаю. — Що він (парубок) накоїв? Чи половини б мене не стало, якби поцілував? ...Адже ж самій було б любо... а я його ударила! Аж плач мене бере» (Панас Мирний, Твори, т. І, 1954, стор. 79).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"