Чого доброго в ролі вставн. сл.– про щось небажане, але можливе.
(Гуцалюк) – Ось я тобі зараз запущу каменюку в голову. В цей час Сагайдак підвів голову, і його замислений погляд зупинився на розмальованому памороззю вікні. Гуцалюк з острахом поточився назад. Ще побачить, чого доброго, і підніме гвалт... (Добровольський, Тече річка невеличка, 1961, стор. 140); Юрась Хмельницький уважно подивився на агу, і в його очах промайнула несподівана думка: якщо турки завоюють всю Україну, то вони, чого доброго, зможуть обійтися й без нього і взагалі без будь-якого гетьмана, а розділять її на пашалики і настановлять пашів, як уже настановили в Кам’янці Галіля-пашу, який заправляє тепер усім краєм (В. Малик. Таємний посол); Треба й нам злазити, бо, чого доброго, якийсь із цих мугиряк ще й нас огріє по спині канчуком…(В. Рутківський. Джури-характерники).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"