http://www.zoofirma.ru/

У моїм серці оселилася журба

У серці моїм оселилась журба

на місці полум'яної любові.

І та журба, немовби я сама,

всі біди уособлюючи й болі.

Зайшла й жахнулася:

спустошення яке,

о що тут є і що тут сталось?

Обгортки щастя, що колись було,

бенкет і ницість тут зостались.

Неспиті келихи п'янкого трунку,

обвуглені трупи надій.

Нема від цього порятунку,

неначе тут був суховій.

Наче стомлена я господиня,

взялась прибирать у кутку.

Ніби та, що не рада гостині,

бо пізнала жалобу яку. І

стало знов чисто та пусто,

мов в келії тихій, сумній.

Там радість буває не густо,

і спокій то штучний, не мій.

І жалісна усмішка Бога:

"Отямся, тепер не в раю".

Не треба від нього нічого,

сама вже якось проживу.

І тиха сумна господиня,

моя зсиротіла душа,

Чекає ізнов на гостину,

боячись дістать відкоша.

І віриться: станеться чудо,

вогонь запалає у ній.

І хтось її не забуде, х

ай виживуть мрії надій.

19 листопада 1994 р.

 

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, кохання, любов, поезія, інтимна лірика, смуток, жаль

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/