http://www.zoofirma.ru/

Народе мій!

Народе мій! Чом стогнеш у безпутті,
Бо то загибель - торований шлях
І все життя уклалося в секунді,
Коли безодня сяє у ногах.

Як вас багато, та все кволі старці,
Сліпі і ниці без поводиря.
Мов ті, що здавна в темній праці.
Не світло, тьма благословля.

І ось їх вивели на світло:
Буяє день, співа весна
А вони знов шукають кирку -
Занадто пісня голосна.

Не бійтеся розкрити очі
І подивитися у світ
Цей світ ви бачите щоночі
То й роздивляйтеся, як слід.

Невже забули гордий поступ
Яким ішли ваші діди?
Невже забули порух, погляд,
Що так боялись вороги?

Ні, не забули - стято крила.
Лиш тіло, а душа жива.
І як би рани не боліли,
Та не злікують всіх слова.

Устаньмо, браття, дружно, разом.
Плечем торкаючи плеча
Торуючи шляхи без перелазів
Хай нас надія зустріча.
1995 р.

 

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, громадянська лірика, поезія, народ

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/