Еолова арфа книжн.– дерев'яна рамка з кількома натягненими на ній струнами з жил, що, коливаючись від вітру, звучать ніжним тембром.
Пролітав буйний вітер край вежі, що стояла самотньо на кручі, Там знайшов він Еолову арфу (Леся Українка, Лірика, 1937, стор. 103); «Поет нашого часу – не бездушна еолова арфа, яка співа, що хоче, а організатор свідомості й прагнень мас»,– писав В. Блакитний у «Вістях» («Рад. літературознавство», № 3, 1958, стор. 6); Шопен стае «еоловою арфою» національно-визвольного руху («Наука і життя», № 2, 1960, стор. 56).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"