http://www.zoofirma.ru/

Моє життя майне, як іскра

Моє життя майне, як іскра

У вирі щирого вогню.

Й ніхто не стане помолитись

За душу грішную мою.

Моє життя майне, як зірка

І зникне в глибині віків

І дехто лиш побачить зрідка.

Як метеор той пролетів.

Моє життя - моя то вічність.

Моє єдине і мале.

Його мені аби прожити

Щоб не судили мене зле.

Яка то втіха бачить жито,

що мирно в полі дозріва.

І бачить зорі в вечір тихий

І чути, як шумить трава.

Яка то втіха мати душу

із лебединими крильми

З душею щирою ходити мушу

Чужою я поміж людьми.

Та моє слово в них загляне.

Бальзамом ляже їм до ран.

Та моє слово, як заквітне,

То звільнить душу від кайдан.

Моя душа, моя перлина.

А з нею я, немов дитина,

Щасна і чиста. Навесні,

Коли погожа сяє днина.

І сяють душі осяйні.

Моя душа, моє багатство

Єдине в мене і мале.

Та бережу його я свято,

Бо воно - чудо. Все мине,

Мине й життя.

Та залишаться мої слова.

І у житті комусь можливо

і згодяться.

Когось розрадять у біді.

Моя душа - то птаха щира,

Що рветься з клітки, із грудей.

Як випурхне, то не вернеться

Уже ніколи бранець цей.

Моє життя майне, як вічність

І зникне в глибині творінь

На моє місце прийдуть інші

І так полюблять оцей світ.

1992 р.

автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, поезія, філософська лірика, сенс життя

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/