На віру в ролі обст.; застар.— вступити у шлюб без вінчання.
Він (Гнат) так конче зробить. Він ублагає Настю сидіти з ним на віру... (Коцюбинський, Твори, т. І, 1955, стор. 35); ...зухвалі Данько з Тоською дружилися — вперше в історії Печерська...— без церкви і попа, на віру, але — законно (Смолич, Мир хатам, війна палацам, 1958, стор. 52).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"