Нога поза ногу у ролі обст. — ледве-ледве, повільно.
Тепер бідному Заяцеві не до cкоків. Іде нога поза ногу, іде та й постайкує, та все рясні сльози втирає, та зітхає так, що аж лісом луна йде (Франко, Твори, т. IV, 1950, стор. 72).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"