http://www.zoofirma.ru/

Вечір, що ще не настав

В поліровці стола заховався вечір - дзеркало дня, що не минув. Він сховався в куток статечно подалі від променів сонця настільної лампи, наповнивши фіолетом проміжки між листям по затертих тилах дерев вкритих лаком. Тому він блищить таємниче, цей вечір, що ще не настав. Він просочився крізь сітку фіранки і так застиг на столі - квадратиками. Вони непорушні, бо кватирка зачинена. А листя поза темними силуетами тріпотить - вітер.
Вечір за ґратами чи ґрати за вечором. Якщо подивитись уважно плямки вечора здаються ляпками
фосфорної фарби: є вони і нема, але світяться під безжальними променями сонця - настільної лампи.
Я вимкну її і світло зникне без заходу - раз і все! Як метеор. Але разом із світлом зникає вечір - уся його чудна синявуватість... Я повертаю його порухом долоні.
Хай буде світло і вечір!
Забувається, як отак дивитись, що надворі ще день – там усе зеленаво-жовте, а тут уже фіолетово-синювате. Того неповторного відтінку, що буде через пару годин справді. Тоді здаватиметься, що саме повітря наповниться цим кольором і гілки дерев плавають у ньому. А я дивлюсь у вечір на полірованому столі, який не існує без сонця - настільної лампи. Через пару годин він зображатиме ніч, обганяючи плин часу. 
А надворі буде вечір синюватими плямками.

25.05.97.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"


Теги: вечір, поезія в прозі, сонце

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/