http://www.zoofirma.ru/

ВІКТОРІЇ ПОГАН.

Хотілось багато сказати
Але поніміли уста.
І біль твоєї втрати
Ми чуємо не спроста.
І струнами живими
Дзвенять нам твої плачі
Ти біль не ховай між ними,
А хочеться крикнуть - кричи.
Бо найгірше могильна тиша,
Де була вона... й вже нема...
У душі морозище свище,
Першоцвіти побила зима.
І розірветься світ від зойку:
"Повернися, вернись, вернись..."
Мов розбиту навпіл скойку,
Тебе вир життя поніс.
І дзвенить твоя напруга
У мені, у кожній із нас.
Хай знайомі, не подруги,
Але зараз спинився час.
А у кожної своя мама,
А у кожної свій біль.
Я сьогодні сказала прямо:
"Я люблю тебе, мамо, вір."
І дзвенить на морознім повітрі
Твоя обірвана струна
І лежить серед змерзлих квітів
Вона там ОДНА... і ти тут ОДНА
Мовчу, що не буде ніколи,
Краще мене це знаєш ти.
Та перед тобою простори.
У життя тобі треба йти.
Так іди не схиляючи голову,
Так, як мама твоя ішла.
І впокорюй життя це знову,
Стань такою, як хотіла вона.
І видзвонює спільними струнами
Моє серце разом з твоїм.
Щирим жалем у ньому відлунює
Тебе поранивший грім.

29.02.96
автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, поезія, інтимна лірика, мама

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/