Вже вечір прийшов, і нічка настала
І тихо туман піднімався над ставом.
І сни вже злітали з квіток
Вже місяць нечутно піднявся у небо,
Щоб поколисати діток.
І зорі, мов просо, мов таляри в небі
Ні світилися через пітьму
А серце щеміло, вперед все летіло.
І впало на руки йому.
Прийми ти до себе цього мандрівника.
Любов'ю своєю зігрій.
Не кинь на дорогу, немов грудки цвілі.
Життя ти мого не розбий.
А зорі світились, лились і котились
Нечутним музичним струмком.
А небо дивилось, як двоє зустрілись.
В пустелі між дійсністю й сном.
Травень 1994 р
автор - Леся Скорик © "Світ слова"