http://www.zoofirma.ru/

Якби ви знали, яка я самотня

Якби ви знали, яка я самотня
У великому світі цьому.
Я одна, мов билина в полі,
і у школі, і удома.
І стає мені зойком слово
Рветься з горла, мов струмінь крові.
Але дивиться хтось строго,
Не забруднюй, мовляв, підлоги.
І убивши найменшу спробу
Підвестися, оживитись,
Хтось байдуже витре ноги,
Під них не подивившись.
І собі я дивуюсь часом.
У собі я немов в темниці
віддалік спостерігаю
світ крізь грати очей-бійниці.
І в хвилини найбільшого жалю
Моя душа ніби рветься з муру.
Для мене тіла зникають,
Втрачають вагу, фігуру.
І ніби підходжу до раю,
Де важить лиш Дух безтілий.
Себе я тоді втрачаю,
Стаю ніби світом цілим
Мов спраглий між грати побачу
Я жмуток живого сонця.
Я уп'юсь ним, криваво заплачу
Із темниці мого віконця.
Та невже ж усі так люди?!
По в'язницях, по темницях
Невже лише мури всюди,
До людської душі не добиться...
Отака я чудна буваю.
Самотою, дивиною...
Сама собі серце краю
Ранами, що не мають згою.

04.03.96
автор - Леся Скорик © "Світ слова"

Теги: вірші, поезія, інтимна лірика

Коментарі   

0 #1 Марічка 18.01.2012, 22:12
Так, я розумію цю самоту і можу додати цитату:"Ти мене не помічаєш, я вже звикла, таке буває :cry:
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/