Заорати (запороти) носом у ролі прис. – упасти обличчям на землю.
Так осліп, нещасний (Михайлик), від тої отрути кохання, що й рівчака перед собою не вздрів і так заорав туди носом, аж кров пішла (Ільченко, Козацькому роду нема переводу, 1958, стор. 138); Підвівшись з задньої лави, як завжди, з-між молодиць, щоб іти наперед, він (Проць) чомусь плямисто почервонів, що рідко траплялось, а зустрівшись поглядом з Ловачем, не до добра спіткнувся, мало не запоровши носом (Бабляк, Вишневий сад, 1960, стор. 219).
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"