Цур йому в ролі виг.— виражає почуття обурення несподіваним чиїм-не-будь вчинком, прагненням позбавитися кого-, чого-небудь.
Цур йому — їдьмо додому! — зашепотів старий Балабуха до жінки.— Цур йому, цьому весіллю (Нечуй-Левицький, Твори, т. III, 1956, стор. 61); «Треба було покликати до хати... е, цур йому!..» — удруге подумала вона (Коцюбинський, Твори, т. І, 1955, стор. 314); Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було, що незвичайно… вже ж пак не так, як городянські дівчата, що у панів понавчались: цур їм!(Г. Квітка-Основ’яненко. Маруся)
Повернутись до алфавітного покажчика "Фразеологічного словника"
Ласкаво просимо в "Світ слова"