Зачудована мінорна осене,
Як збагнуть печалі твоєї красу?
Все у тебе дощами зрошене,
Все у тебе сховалось в імлу.
І видзвонюєш щирим золотом
Прощавання у вирій птахам.
Землю сковуєш першим холодом
Сиплеш бісером зорі ногам.
Залюбована, зачарована,
Закосичена чистим дощем.
Де, осене, краса твоя захована,
Розумію серця твого щем.
Листопад 1995 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"