Тихо пройдусь галявою
і зачаруюсь світом.
Із лісовою мавою
зустрінусь літом.
Мрійливо співа соловей,
дарує радощі земні.
Іду світанком заспаних ночей,
немов у справжньому сні.
Природа тихо проглядає
блакитними очима в світ.
Лагідного промінчика піймає,
який лише ковзнув із віт.
Розсипле янтарі світанок,
заллє мереживом ліси.
Я не здивуюсь, коли раптом
станцює Мавка по росі.
Зеленокоса і вродлива,
вона танцює преді мною.
Тендітно-ніжна і грайлива,
вона здається мені живою.
Блакитноока донька лісу
купається, сміється.
А я стою собі й дивлюся,
як тіло її в'ється.
І я боюсь поворухнуться,
щоб не злякати це диво.
Вона ж, мов берізонька, гнеться,
дмуха на квітки турботливо.
Аж ось засліпило очі
сонечко ласкаве,
Ой, не побачила більше
я моєї Мави.
Пішла вона тихо,
не ображена, але сумна.
Я завмерла ... от лихо:
винна ж бо сама.
1990 р.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"