http://www.zoofirma.ru/

Маруся. Григорій Квітка-Основ'яненко - 59

Зміст статті

 

Оттак‑то вони у останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно! А як же прийшло зовсім прощатись, так що там було!… Коли вже і старий Наум так і хлипа, як мала дитина, а мати, глядячи на сльози та на тугу Марусину, аж злягла; так що про молодих і казати!… На прощанні випрохала Маруся у Василя сватаний платок, що замість хустки йому дала, затим, щоб часом дорогою не загубив і що вона на неї, мов на нього, дивитиметься. Поважив їй Василь, віддав, а вона положила у той платок горішки, ще ті, що сперва‑наперва Василь дав їй на весіллі, зав'язала, та й положила до серденька та й каже:

– Тут воно лежатиме, аж поки ти вернешся і сам озьмеш.

Сяк‑так Василь насилу вирвався від старих, а Маруся пішла його проводжати. То було на самі проводи, і треба було через кладовище йти, де на гробах у той день усі поминають своїх родичів. От Маруся узяла й мисочку, щоб і своїх пом'янути. Положила курку варену, три в'язки бубликів, буханець, два книша та зверху п'ятаковий медяник та узяла материну калитку з грішми, щоб старцям подати; а Василь тож з нею ніс у хустці аж три десятки крашанок.

Прийшли на гроби, аж панотець вже й там і збирається правити панахиду. Маруся поставила до гурту і свою мисочку і граматку батюшці подала, щоб пом'янув її родичів.

Маруся, смутна й невесела, усе молилася та знай поклони била; як же заспівали дяки «ні печалі, ні воздиханія», так вона так і захлипала та й каже:

– Як ти вернешся, Василечку, то, може, мене на сім кладовищі будеш так поминати.

Василь аж здригнув після такого слова і хотів її зо‑пинити, щоб викинула таку думку з голови, так і у самого сльоза так і б'є, а на серці туга така пала, що йому дух так і захватує; і сам не зна, від чого йому так є.

Одслужили панахиду, подала Маруся мисочку панотцеві, а старців божих оділила крашанками і грішми за царство небесне померших. Посідали люди на гробах трапезовати і поминати родичів, а Марусі вже не до того: Василь ледве промовив, що вже пора йому йти до хазяйства.

Батечки, як заголосить Маруся, та так і повисла йому на шию! Виціловала його… що то? і в вічі, і у лоб, і у щоки, і у шию… далі, неначе хто її направив, разом покинула його, очиці засяли, то була блідна, а тутечки почервоніла, та так голосно, ніби не вона, сказала Василеві, не зопиняючись:

– Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу… прощай на віки вічні!… Там побачимось!

Коментарі   

+1 #3 Α/ 11.10.2015, 12:50
ндааа... Недаром подписан под именем "Херин". Наверное, вы не занаете, что основоположниками культуры, науки и литературы были вот такие "помешаные люди" (имен приводить не буду, кому интересно пмоджем подискутировать). Кстати, именно после 988 г. (год Крещения Руси) начался расцвет Киевского княжества и всего государства в целом. Да и вобще, вы видели деятельность или жизнь без Бога? Не эжелаю вам увидеть, ибо это страшно. А вобще-то можно критиковать элементы, язык, но взгляды автора? Как минимум невежливо
Цитата
0 #2 Тетяна 27.01.2015, 16:42
:-)
Цитата
-2 #1 Хёрин 05.06.2012, 16:42
Не люблю таких людей помешанных на боге. Такое впечатление, что мы никто и существуем только для его почитания...
Не понравилась смерть Маруси. Похоже автору очень хотелось её убить, а как - не важно. И почему у неё в боку болело? что это за болезнь такая была? и главное на все болезни в те времена было одно лекарство - молитвы, пиявки и всякое шаманство.
А начиналось всё о
так мило...
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/