http://www.zoofirma.ru/

Маруся. Григорій Квітка-Основ'яненко - 78

Зміст статті

 

Тут увесь народ, кожний хоч по жменьці, кидали землю у яму, щоб бути з нею ув однім царстві, а далі бояри засипали лопатами, і зовсім докінчили, і верх вивели, і у головах поставили хрест високий та товстий, і зеленою краскою обмальований… От і уся Марусі пам'ять!…

Пришедши додому, і попи, і увесь народ, і трудящі стали лагодитися обідати. Настя перша кинулась:

– Де ж наш Василь? Нехай мій голубчик, мій жених* удовець, нехай сіда на посад сам собі.

Василя нема! Сюди‑туди, де Василь?… Нема нігде… Ськали, ськали… нема! Та вже один старий розказовав, що ще на кладовищі підняв його, і трусив, і водою бризкав, і на превелику силу він очуняв, і, віддихнувши трохи, сказав, що піде проходитись. Чоловік пустив його і пішов до гурту, а де вже він дівся, він не вглядів.

Кинулись бояри, хто помоторніший, ськать його; шукали і на кладовищі, і по бору, і де то вже його не шукали… нема та й нема! Нічого робить, без нього пообідали.

Після обід, як усі, дякуючи Наума і Настю і поминаючи Марусю, порозіходились, і як уже дома усе поприбирали, послав Наум у город до Василевого хазяїна, чи не там він? Не було й нема! Послав до родичів – не чули і не бачили!

Справляли Наум і Настя вп'ять і третини, і дев'ятини, і полусорочини, і сорочини, як треба по‑християнськи… І що то за обіди були! На усе село. Багато і старцям милостині подавали. Василя ж не було та й не було! І слух об нім запав! Найбільш журився за ним Наум, боячись, щоб він сам собі не заподіяв смерті. Сумуючи об сім, частенько плакав, а рано і вечір моливсь за нього богу, щоб його сохранив, і на розум навів, і привів би його до нього, щоб було кому їх доглядіти.

Вже й год минув після Марусі. Старі відпоминали її, як треба, і попам заплатили за сороковусти, що наньмали аж у трьох церквах, а у четвертім монастирі – і дякам за псалтир, що шість неділь, поки Марусина душа літала круг її гроба, читали над ним. Стара Настя журиться, неначе сьогодні поховала дочку, а Наум усе тільки її роз‑важа і каже:

– Що ж робить? Молись богу! Перетерпимо тут, буде добре там! Його свята воля! От Василя мені жалчіш, що – не дай боже! – чи не пропав він і з тілом, і з душею.

А сам усім хазяйством розпоряджав і усе дбав, а що зміг, то й сам робив не лінуючись. А що тільки збере хоч трохи чого, так і роздає бідним та неімущим. Усіх обділя.

Коментарі   

+1 #3 Α/ 11.10.2015, 12:50
ндааа... Недаром подписан под именем "Херин". Наверное, вы не занаете, что основоположниками культуры, науки и литературы были вот такие "помешаные люди" (имен приводить не буду, кому интересно пмоджем подискутировать). Кстати, именно после 988 г. (год Крещения Руси) начался расцвет Киевского княжества и всего государства в целом. Да и вобще, вы видели деятельность или жизнь без Бога? Не эжелаю вам увидеть, ибо это страшно. А вобще-то можно критиковать элементы, язык, но взгляды автора? Как минимум невежливо
Цитата
0 #2 Тетяна 27.01.2015, 16:42
:-)
Цитата
-2 #1 Хёрин 05.06.2012, 16:42
Не люблю таких людей помешанных на боге. Такое впечатление, что мы никто и существуем только для его почитания...
Не понравилась смерть Маруси. Похоже автору очень хотелось её убить, а как - не важно. И почему у неё в боку болело? что это за болезнь такая была? и главное на все болезни в те времена было одно лекарство - молитвы, пиявки и всякое шаманство.
А начиналось всё о
так мило...
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/