http://www.zoofirma.ru/

Гайдамаки. ч.6. Свято в Чигирині. Тарас Шевченко.

Зміст статті

Нове! Подивитись екранізацію "Гайдамак" (1989) можна тут: частина перша, частина друга.

Увага! Тренувальні тести

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пiзнали
Козацької слави убогих руїн.

Базари, де вiйсько, як море червоне,
Перед бунчуками, бувало, горить,
А ясновельможний, на воронiм конi,
Блисне булавою - море закипить...
Закипить, i розлилося
Степами, ярами;
Лихо млiє перед ними...
А за козаками...
Та що й казать? Минулося;
А те, що минуло,
Не згадуйте, пани-брати,
Бо щоб не почули.
Та й що з того, що згадаєш?
Згадаєш - заплачеш.
Ну, хоч глянем на Чигирин,
Колись-то козачий.
Iз-за лiсу, з-за туману,
Мiсяць випливає,
Червонiє, круглолиций,
Горить, а не сяє,
Неначе зна, що не"треба
Людям його свiту,
Що пожари Україну
Нагрiють, освiтять.
I смерклося, а в Чигринi,
Яку домовинi.
Сумно-сумяо. (Отак було
По всiй Українi
Против ночi Маковiя,
Як ножi святили).
Людей не чуть; через базар
Кажан костокрилий
Перелетить; на вигонi
Сова завиває.

Увага! Тренувальні тести

Ласкаво просимо в "Світ слова"


А де ж люде?.. Над Тясмином.
У темному гаю,
Зiбралися; старий, малий,
Убогий, багатий
Поєднались, - дожидають
Великого свята.
У темному гаю, в зеленiй дiбровi,
На припонi конi отаву скубуть;
Осiдланi конi, воронi готовi.
Куди-то поїдуть? кого повезуть?
Он кого, дивiться. Лягли по долинi,
Неначе побитi, нi слова не чуть.
Ото гайдамаки. На гвалт України
Орли налетiли; вони рознесуть
Ляхам, жидам кару;
За кров i пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

Попiд дiбровою стоять
Вози залiзної таранi:
То щедрої гостинець панi.
Умiла що кому давать,
Нiвроку їй, нехай царствує;
Нехай не вадить, як не чує!
Помiж возами нiгде стать:
Неначе в iрiй, налетiло
З Смiлянщини, з Чигирина
Просте козацтво, старшина,
На певне дiло налетiли.
Козацьке панство походжає
В киреях чорних, як один,
Тихенько, ходя, розмовляє
I поглядає на Чигрин.

Старшина первий
Старий Головатий щось дуже коверзує.

Старшина другий
Мудра голова, сидить собi в хуторi,
нiби не знає нiчого, а дивишся -
скрiзь Головатий. "Коли сам, -
каже, - не повершу, то синовi передам".


 

 

Старшина третiй
Та й син же штука!
Я вчора зустрiвся з Залiзняком;
таке розказує про його, що цур йому!
"Кошовим, - каже, - буде,
та й годi; а може, ще i гетьманом,
коли теє..."


Старшина другий
А Гонта нащо? а Залiзняк?
До Гонти сама..." сама писала:
"Коли, - каже..."

Старшина первий
Цитьте лишень, здається, дзвонять!

Старшина другий
Та нi, то люде гомонять.

Старшина первий
Гомонять, поки ляхи почують.
Ох, старi голови та розумнi:
химерять-химерять та й
зроблять з лемеша швайку.
Де можна лантух, там торби не треба.
Купили хрiну, треба з'їсти; плачте, очi,
хоч повилазьте: бачили, що куповали;
грошам не пропадать! А то думають,
думають, нi вголос, нi мовчки;
а ляхи догадаються - от тобi й пшик!
Що там за рада? чом вони не дзвонять?
Чим спиниш народ, щоб не гомонiв?
Не десять душ, а, слава богу, вся
Смiлянщина, коли не вся Україна.
Он, чуєте? спiвають.


Старшина третiй
Справдi, спiва щось; пiду спиню.

Старшина первий
Не спиняй, нехай собi спiває, аби не голосно.

Старшина другий
Ото, мабуть, Волох!

 

Не втерпiв-таки старий дурень; треба, та й годi!

Старшина третiй
А мудро спiває! коли не послухаєш, усе iншу.

Пiд крадьмось, братцi, та послухаєм, а тим часом задзвонять.

Старшина первий i другий
А що ж? то й ходiмо!

Старшина третiй
Добре, ходiмо.

Старшини нишком стали за дубом,

а пiд дубом сидить слiпий кобзар;

кругом його запорожцi i гайдамаки.

Кобзар спiває з повагою i неголосно. _

"Ой волохи, волохи,
Вас осталося трохи;
I ви, молдавани,
Тепер ви не пани;
Вашi господарi
Наймити татарам,
Турецьким султанам.
В кайданах, в кайданах!
Годi ж, не журiться;
Гарно помолiться,
Братайтеся з нами,
З нами, козаками;
Згадайте Богдана,
Старого гетьмана;
Будете панами,
Та, як ми, з ножами,
З ножами святими,
Та з батьком Максимом
Сю нiч погуляєм,
Ляхiв погойдаєм,
Та так погуляєм,
Що аж пекло засмiється,
Земля затрясеться,
Небо запалає...
Добре погуляєм!"


Запорожець
Добре погуляєм! правду старий епiва, як не бреше.
А iцо б то з його за кобзар був, якби не волох!

Кобзар
Та я й не волох; так тiлько - був колись у
Волощинi, а люде й зовуть
Волохом, сам не знаю за що.

Запорожець
Ну, та дарма; утни ще яку-небудь.
Ану лишень про батька Максима ушквар.

Гайдамака
Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець
А що нам ваша старшина? почує, так послуха,
коли має чим слухати, та й годi.
У нас один старший - батько Максим;
а вiн як почує, то ще карбованця дасть.
Спiвай, старче божий, не слухай його.

Гайдамака
Та воно так, чоловiче; я це й
сам знаю, та ось що: не так пани,
як пiдпанки, або - поки сонце
зiйде, то роса очi виїсть.

Запорожець
Брехня! Спiвай, старче божий,
яку знаєш, а то й дзвона
не дiждемо - поснемо.

Гуртом
Справдi, поснемо; спiвай яку-небудь.

Кобзар (спiває)
"Лiта орел, лiта сизий
Попiд небесами;
Гуля Максим, гуля батько
Степами-лiсами.

Ой лiтає орел сизий,
А за ним орлята;
Гуля Максим, гуля батько,
А за ним хлоп'ята.
Запорожцi тi хлоп'ята,
Сини його, дiти, -
Помiркує, загадає,
Чи бити, чи пити,
Чи танцювать; то й ушкварять,
Аж земля трясеться.
Заспiває - заспiвають,
Аж лихо смiється.
Горiлку, мед не чаркою -
Поставцем черкає,
А ворога, заплющившись,
Ката, не минає.
Отакий-то наш отаман,
Орел сизокрилий!
I воює, i гарцює
З усiєї сили -
Нема в його нi оселi,
Нi саду, нi ставу...
Степ i море; скрiзь битий шлях,
Скрiзь золото, слава.
Шануйтеся ж, вражi ляхи,
Скаженi собаки:
Йде Залiзняк Чорним шляхом,
За ним гайдамаки".

Запорожець
Оце-то так! вчистив, нiчого сказати:
i до ладу, i правда.
Добре, далебi, добре!
Що хоче, то так i втне.
Спасибi, спасибi-

Гайдамака
Я щось не второпав,
що вiн спiвав про гайдамакiв?

Запорожець
Який-бо ти бевзь i справдi!
Бачиш, ось що вiн спiвав:
щоб ляхи поганi, скаженi
собаки, каялись, бо йде
Залiзняк Чорним шляхом з
гайдамаками, щоб ляхiв, бачиш, рiзати...

Гайдамака
I вiшати, i мордувати!
Добре, єй-богу, добре! Ну, це так!
Далебi, дав би карбованця,
якби був не пропив учора! Шкода!
Ну, нехай стара в'язне, бiльше м'яса буде
Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам.
Утни ще що-небудь про гайдамакiв.

Кобзар
До грошей я не дуже ласий.
Аби була ласка слухати,
поки не охрип, спiватиму;
а охрипну - чарочку,
другу тiї ледащицi-живицi,
як то кажуть, та й знову.
Слухайте ж, панове громадо!

"Ночували гайдамаки
В зеленiй дiбровi,
На припонi пасли конi,
Сiдланi, готовi.
Ночували ляшки-панки
В будинках з жидами,
Напилися, простяглися
Та й..."

Громада
Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?.. ще раз... о!..

"Задзвонили, задзвонили!" -
Пiшла луна гаєм.
"Iдiть же ви та молiтесь,
А я доспiваю".

Повалили гайдамаки,
Аж стогне дiброва;
Не повезли, а на плечах
Чумацькi воловi
Несуть вози. А за ними
Слiпий Волох знову:
"Ночували гайдамаки
В зеленiй дiбровi".
Шкандибає, курникає,
I гич не до речi.
"Ну лиш iншу, старче божий!" -
З возами на плечах
Кричать йому гайдамаки.
"Добре, хлопцi, нате!
Отак! отак! добре, хлопцi!
А нуте, хлоп'ята,
Ушкваримо!"

Земля гнеться.
А вони з возами
Так i рiжуть. Кобзар грає,
Додає словами:
"Он гоп таки так!
Кличе Гандзю козак:
"Ходи, Гандзю, пожартую,
Ходи, Гандзю, поцiлую;
Ходiм, Гандзю, до попа
Богу помолиться;
Нема жита нi снопа,
Вари вареницi".
Оженився, зажурився -
Нiчого немає;
У ряднинi ростуть дiти,
А козак спiває:
"I по хатi ти-ни-ни,
I по сiнях ти-ни-ни,
Вари, жiнко, лини,
Ти-ни-ни, ти-ни-ни!"

"Добре! Добре! Ще раз! Ще раз!"
Кричать гайдамаки.

"Ой гоп того дива!
Наварили ляхи пива,
А ми будем шинкувать,
Ляшкiв-панкiв частувать.
Ляшкiв-панкiв почастуєм,
З панянками пожартуєм.
Ой гоп таки так!
Кличе панну козак:
"Панно, пташко моя!
Панно, доле моя!
Не соромся, дай рученьку,
Ходiм погуляймо;
Нехай людям лихо сниться,
А ми заспiваймо.
А ми заспiваймо,
А ми посiдаймо,
Панно, пташко моя,
Панно, доле моя!"

"Ще раз, ще раз!"

"Якби таки або так, або сяк,
Якби таки запорозький козак,
Якби таки молодий, молодий,
Хоч по хатi б поводив, поводив.
Страх менi не хочеться
З старим дiдом морочиться.
Якби таки..."

"Цу-цу, скаженi! схаменiться!
Бач, розходилися! А ти,
Стара собако, де б молиться,
Верзеш тут погань. От чорти!"
Кричить отаман. Опинились;
Аж церков бачать. Дяк спiва,
Попи з кадилами, з кропилом;
Громада - нiби нежива,
Анiтелень... Помiж возами
Попи з кропилами пiшли;
За ними корогви несли,
Як на Великдень над пасками.
"Молiтесь, братiя, молiтесь! -
Так благочинний начина. -
Кругом святого Чигрина
Сторожа стане з того свiту,
Не дасть святого розпинать.
А ви Україну ховайте:
Не дайте матерi, не дайте
В руках у ката пропадать.
Од Конашевича i досi
Пожар не гасне, люде мруть,
Конають в тюрмах, голi, босi...
Дiти нехрещенi ростуть,
Козацькi дiти; а дiвчата!..
Землi козацької краса
У ляха в'яне, як перш мати,
I непокритая коса
Стидом сiчеться; карi очi
В неволi гаснуть; розкувать
Козак сестру свою не хоче,
Сам не соромиться конать
В ярмi у ляха... горе, горе!
Молiтесь, дiти! страшний суд
Ляхи в Україну несуть -
I заридають чорнi гори.
Згадайте праведних гетьманiв:
Де їх могили? де лежить
Останок славного Богдана?
Де Остряницина стоїть
Хоч би убогая могила?
Де Наливайкова? нема!
Живого й мертвого спалили.
Де той Богун, де та зима?
Iнгул щозиму замерзає -
Богун не встане загатить
Шляхетським трупом . Лях гуляє!
Нема Богдана - червонить
I Жовтi Води, й Рось зелену.
Сумує Корсунь староденний:
Нема журбу з ким подiлить.
I Альта плаче: "Тяжко жити!
Я сохну, сохну... де Тарас?
Нема, не чуть... не в батька дiти!"
Не плачте, братiя: за нас
I душi праведних, i сила
Архiстратига Михаїла.
Не за горами кари час.
Молiтесь, братiя!"

Молились,
Молились щиро козаки,
Як дiти, щиро; не журились,
Гадали теє... а зробилось -
Над козаками хусточки!
Одно добро, одна слава -
Бiлiє хустина,
Та й ту знiмуть...
А диякон:
"Нехай ворог гине!
Берiть ножi! освятили".
Ударили в дзвони,
Реве гаєм: "Освятили!"
Аж серце холоне!
Освятили, освятили!
Гине шляхта, гине!
Розiбрали, заблищали
По всiй Українi

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/