— Ну, куди ж би ти потяг свої тенети? Кирило Тур засміявсь.
— Ти бо вже, пане ясновельможний, хочеш усю правду разом випитати. Не хочеться тобі й признаватись, не хочеться й брехати.
— Бо ше, кажеш, ізроду не брехав? — додав, шуткуючи, Сомко.
— Не збрешу й тепер,— каже Кирило Тур.— Дайте тілько гортань промочити.
Да й кашлянув, винивши кубок, і поглянув по всіх гостях, розгладжуючи вуси.
—Треба,— каже, вам, панове, знати, що Чорна Гора те ж свяге, що й наша Січ, тілько що там не цураються бабського роду. А то і поділена так, як у нас: у нас курені, а в їх братства, і над усяким братством обирають отамана. А що вже воювати з бусурменами, так хоч щодня. Та як у їх воюють, коли б тілько ви знали!
Як зачне розказувати мій побро, то аж душа вгору росте. Побро мій, знаєте, забрівши на Вкраїну, скучив без своєї Чорної Гори і вже давно зазива мене в гості. І то сказати: чом не погуляти козакові по світу? Чом не подивитись, як живуть інші язики?
Всі слухають, до чого він доведе свою річ. Очаровав усіх запорожець.
— «Добре,— кажу,— поїдьмо, покажем твоїм землякам козацьке лицарство; нехай і нас там знають!» Отож і побратавсь я з ним у Братстві, так уже, щоб у нас не було се моє, а се твоє, а все укупі: щоб помагать один одному у всякій пригоді, щоб менший старшому був вірним слугою, а старший меншому рідним батьком. Воно б і добре, та як побачив я отсю кралю, так душа й дала сторчака. «Як хочеш,— кажу,— побро, а я без сеї дівойки не поїду з України!» Не бабак же й мій побратим. «Море! — каже.— У нас як кому припаде до душі руса коса, то вхопить, як сокіл чайку, та й до попа».
— Се вже по-римськи! — каже, сміючись, Сомко.— А як же в тої чайки єсть
брати-орли або родичі-соколи?
— Тим-бо й ба, що юнаки знають і сьому лиху запобігти. Тілько натякни, то самі визвуться! «Гайде, море! Да ті отмемо дівойку!» Себто по-нашому: «Гайда, однімем тобі дівчину!» От і збереться чоловік десять тих отмичарів: спорядяться як на війну, і вже, як попадуть у свої лапи русу косу, то хоч голови положать, а не впустять родичам. Пек його матері! Такий звичай по смаку мені! І вже хіба не я буду, що я не доказав такого ж отмичарства. Вони беруть однією хистю, а в нашого брата про запас і характерство єсть!