Увійшли міщане в світлицю да й стоять у порога.
— Ну, скажи,— каже батько Пугач,— за що ти в їх воли забрав?
— Щоб не рубали гаю, от за що!
— Та вони ж, коли хочеш знати, не в твоєму гаю рубали, а в городовому!
— У городовому, батьку! У городовому, пане! — загули міщане, кланяючись то Пугачеві, то Гвинтовці.
— От славно! — каже Гвинтовка.— З якого ж се часу моя займанщина стала городовим гаєм?
— Та це, пане,— одвітують,— по-твойому вона твоя, а по нашим магістратським записям вона наша біс зна з якого ще часу. Ще скоро батько Хмельницький вигнав ляхів та недолящків з України, то зараз і дав нам привілей осягти під город поля, гаі і сіножаті, які самі улюбимо. Ще й досі є знаки, що позначили наші бурмистрове.
— Та се то ми знаємо,— каже Гвинтовка,— що ви того тілько й пасли, як би вхопити що найкращий шматок із козацької здобичі! Козакам було тоді не до займанщин: козаки тоді бились із ляхами понад Случчю, понад Горинню да топились по багнах, а ви з своїми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращі поля та сіножаті!
Се то ми знаємо! Так, отже, ні! Козацький бунчук переважить бурмистерську патерицю! Пан полковник сам давав мені бунчука, щоб я його рукою займав собі займанщину, скілько за день конем об'їду. Цілий день не вставав я з своїми з коня, і тепер нехай ніхто не говорить, що се [не] моє добро!
— Послухай, пане князю, ти мене, старого Пугача, — каже поважно січовий дід.— Старий Пугач ні для кого в світі душею не покривить. Нехай міщане дечим і поживились од козаків у польську заверюху, та вже ж і козаки почали тепер нагинати їм шиї справді по-шляхетськи. Засівши в їх магістрати, в ратуші, старшина козацька орудує їх війтами, бурмистрами і райцями, як чортяка грішними душами. Коли тобі полковник дав займанщину, то нехай воно так і буде; тілько ж не обіжай добрих людей, верни їм їх воли.
Помовчав трохи Гвинтовка да, глянувши на Шрама, й каже:
— Ні, нехай шукають їх у бурмистрів, що поробили в моїх гаях прикмети; а я докажу їм, що я в своєму добрі пан. Треба сим безшабельним гевалам збити трохи пихи.