Тарас Сурмач давно вже од'їхав. Як ось — Василь Невольник з кіньми. Упав Петро на коня і полинув за запорожцями; як тут йому назустріч старий Шрам.
— Куди се ти мчишся, синку?
— Тату! Знов запорожці хочуть ухопити Череванівну!
— Покинь тепер усіх Череванівен, синку! — каже понуро Шрам. — Нехай хапають кого хотя. Рушай за мною; нам тут нема більш діла: закльовала ворона нашого сокола!
Нічого й казати Петрові. Поїхав за панотцем, похиливши голову, а серце, ти б сказав, надвоє розрізано!
Аж ось гукає Черевань:
— Бгатику! Постривай, дай хоч подивитись на тебе. Зупинився Шрам.
— Де се ти, бгате, був у сю заверюху?
— Що про те питати, чого не вернеш? — каже Шрам,— Прощай, нам ніколи.
— Та постривай-бо! Куди ж ви оце? Ну, бгате, от я й на раді з тобою був, бодай ніхто вже не діждав так радувати! Що ж із того вийшло? Тілько боки потрутили та один розбишака трохи не вколошкав. Що ж мені ще звелиш чинити?
— Шкода вже тепер нашої праці, брате Михайле! — каже Шрам.— їдь собі з богом до Хмарища. Скажуть, мабуть, швидко й усі амінь.
— А не будеш же мене більш узивати Барабашем? — питає Черевань.
— Ні,— каже Шрам.—Барабашів тепер повна Україна.
— Їй-богу, бгате, я кричав «Сомка!» так, що трохи не луснув! Ох, у нещасливу годину, бгате, ми виїхали з Хмарища! Як то моя Леся почує про сю раду? Підождіть же! Куди ж оце ви, бгатці?
— Куди ми ідемо,— одвітує Шрам,— там тобі не бувати.
— Та, по правді сказавши, бгате, я й не хочу. Добре й під Ніженем огрілись. Ось до якого часу блукаю не обідавши. А бідолаха Сомко! Що то він тепер?
— Ну, їдь же собі обідати,— каже Шрам,— нам ніколи. Прощай!
— Прощайте й ви, бгатці! Та заїздіть, упоравшись, у Хмарище: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.
— Ні, вже! — одвітує Шрам.— Тепер про нас хіба тілько почуєш. Прощай навіки!
Да й обнялись обоє перш із Череванем, а потім і з Василем Невольником. Петро щиро стиснув Череваня, прощаючись; а той, мов догадавсь, да й каже:
— Ой бгатику! Чи не лучче б було, якби ми не ганялись за гетьманами?
З тим і роз'їхались. Шрам повернув на Козелецький шлях; Черевань із Василем Невольником вернувсь до своякового хутора. Василь Невольник утирав рукавом сльози.
- << Попередня
- Наступна