— Да ведь тебя, барада, не астанави, — обізвався з-перед коня Іванов, — ты нашево брата и слушать не станешь, вот что!
— Дашь, спрашиваю? — приставав Євпраксєєв.
— Во-на! — одмовив купець, показуючи кулака.
— Ну, бог с табой! Пусти ево, брат, — промовив до Іванова Євпраксєєв.
Той пустив коня. Підійшов до них і Максим та разом і потягли лісом. Купець пильно дивився вслід їм і щось думав. А це як скрикне:
— І-ій, ты? слышь?.. как тебя?..
— А што? — питає Євпраксєєв, повернувшись до купця.
— Возвратись!
— Да чаво? поезжай себе!
— Возвратись, гаварю!
Москалі гуртом вернулися.
— Вот вам, братцьі, красненькая... вспомяните раба божия Парамонта, — промовив купець, подаючи до рук десятирубльову бумажку.
— Спасибо, купец. Не забудем. Парамонта, говоришь?
— Парамонта, братцы! Парамонта!
— Ну, прощай. Счастливаго пути!
— Пращайте, братцы. А далече идете?
— Да на села.
— На побывку?
— На побывку.
— Помоги вам бог!
— Спасибо. Прощай, батюшка!
Розійшлися. Купець поїхав у город; москалі пішли далі шляхом. Максим дивувався.
«Узяв би ти в нашій стороні! —думав він. — Мабуть би, чорта спік...»
— А добрий, братця, купець, — обернувся він з словом до товаришів.
— Что, брат!.. Купец, брат, — свой челаек. Он сам знает нуясду солдатскую, — всегда пособит... Вот — барин, брат! О, то вострый, шельма! У таво просьбой не возьмешь: дух разве вишиби... ну, тогда так!
Отак, розмовляючи між собою, йшли заробітчани бором. Уже до півночі добиралося, як вони входили в село, та прямо до шинку. Там ще світилося. Чутно було: п'яними голосами тоненько бородачі виводили «Лучинушку».
Заробітчани ввійшли в шинок, поскидали з плечей клунки, посідали вряд на лаві.
— А дай-ка, хозяин, три касушки служиламу брату... Ево косточки разагреть, — промовив Іванов до шинкаря.
— А пошто я дам?
— Как пошто?
— А по то: деньги есть?
— На што те деньги? Разве ты с миру не надрал? Небось — никаво в кабаке не было!..
— Ну, дак што?.. были... спасиба, заходют добрые люди!
— А то: ани вот и внесли свою копеечку на солдатскую долю, — обізвався Євпраксєєв.
— Как бы не так? Держи карман!
— Да уж верна!
— Да, верна... Только вот теперь народ что-то забаловался: водки мало пьет.
— Ну, не ври!
— Как же? Стану те врать...
— Ну-ну! давай... полна те!
— Да што тьі?.. Давай деньги, вот те и сказ!.. у меня, вишь, водка не своя — купленая.
— А мне-то что за дело, что купленая?.. Ты с миру надерёшь... А солдату где взять? Ты знаешь: солдат — казённый челаек!..