XIII
Аж почувся притишений сміх
Край саміського боку,
Наче хтось біля нього ішов,
Хоч не чуть було кроку.
І почулися тихі слова,
Мов сичання гадюки:
«Цвіт безтямності плодить усе
Колючки лиш і муки.
А як вийде самому той плій '
Донести не спромога, —
То найкраще увесь свій тягар
Положити на бога».
Мойсей
Хтось говорить! Чи в моїм нутрі
Власне горе шалене,
Чи отут, може, демон який
Насміхається з мене?
Голос
Аж тепер усумнився в своє
Реформаторське діло?
Сорок літ ти був певний і вів
Хоч насліпо, та сміло.
Мойсей
Хтось говорить! Чом чоло моє
Покривається потом?
Страшно? Ні! Та по серці се йде,
Мов розпаленим дротом.
Голос
У гордині безмежній свій люд
Ти зіпхнув з його шляху,
Щоб зробить, яким сам його хтів,
Чи не пізно для страху?
Мойсей
Хто ти, дивний? Не бачу тебе,
Та від себе не струшу!
Тільки чую, як зір твій мені
Все вгризається в душу.
Голос
Чи так важно, хто я? Хто зумів
Наказать колись морю,
Тому важно не хто, але що
І чи правду говорю!
Мойсей
Ні, не правда, що з гордощів я
Розпочав своє діло!
Тільки бачачи люд у ярмі,
Моє серце боліло.
Голос
Бо ти чув себе братом рабів,
І се стидом палило,
І захтів їх робити таким,
Щоб тобі було мило.
Мойсей
Так, з низин тих, мрячних і лячних,
Я хотів їх підвести
Там, де сам став, до світлих висот,
І свободи,і чести.
Голос
Та творця, що послав Їх там вниз,
Ти не радивсь в ту пору;
Аж тепер, як упав ти, його
Кличеш в свойому горю.
Мойсей
Ні, на се ж мене пхнуло його
Всемогуче веління,
В темну душу хоривський огонь
Надихнув просвітління.
Голос
Гей, а може, хоривський огонь
Не горів на Хориві,
Лиш у серці завзятім твоїм,
У шаленім пориві?
Може, голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин, «
А твій внутрішній, власний?
Адже пристрасть засліплює зір,
А бажання — се ж чари,
Плодить оку і світ, і богів,
Як пустиннії мари.
Те бажання, що, наче шакал,
У душі твоїй вило, —
Лиш воно тебе їх ватажком
І пророком зробило.
Мойсей
Ах, від слів тих я чую себе
Сто раз більш в самотині!
Хто ти, вороже?
Голос
Я Азазель,
Темний демон пустині.