М а в к а
(відхиляється від берези)
Ой лихо! Я боюся притулятись,
а так не встою.
Л у к а ш
Притулись до мене.
Я дужий - здержу, ще й обороню.
Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Місячне світло починає ходити по лісі, стелеться по галяві і закрадається під березу. В лісі озиваються співи солов'їні і всі голоси весняної ночі. Вітер поривчасто зітхає. З осяйного туману виходить Русалка і нишком підглядає молоду пару.
Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї і раптом цілує.
М а в к а
(скрикує з болем щастя)
Ох!.. Зірка в серце впала.
Р у с а л к а
Ха-ха-ха!
(З сміхом і плеском кидається в озеро).
Л у к а ш
(ужахнувшись)
Що се таке?
М а в к а
Не бійся, то Русалка.
Ми подруги, - вона нас не зачепить.
Вона свавільна, любить глузувати,
але мені дарма... Мені дарма
про все на світі!
Л у к а ш
То й про мене?
М а в к а
Ні,
ти сам для мене світ, миліший, кращий,
ніж той, що досі знала я, а й той
покращав, відколи ми поєднались.
Л у к а ш
То ми вже поєднались?
М а в к а
Ти не чуєш,
як солов'ї весільним співом дзвонять?
Л у к а ш
Я чую... Се вони вже не щебечуть,
не тьохкають, як завжди, а співають:
"Цілуй! цілуй! цілуй!"
(Цілує її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком).
Я зацілую
тебе на смерть!
Зривається вихор, білий цвіт метелицею в'ється по галяві.
М а в к а
Ні, я не можу вмерти...
а шкода...
Коментарі
Шикарное произведение
Стрічка RSS коментарів цього запису