Л е в
(сердито воркоче)
Той клятий Водяник! Бодай би всох!
Я, наловивши риби, тільки виплив
на плесо душогубкою, - хотів
на той бік передатися, - а він
вчепився цупко лапою за днище,
та й ані руш! Ще трохи - затопив би!
Ну й я ж не дурень: як засяг рукою
за бороду, то й замотав, як мичку,
та ножика з-за пояса, - бігме,
так і відтяв би! Та проклята ж пара -
штурхіць! - і перекинула човна!
Я ледь що вибрався живий на берег,
і рибу розгубив... А щоб ти зслиз!
(До Лукаша).
А тут іще й тебе щось учепило, -
кричу, гукаю, кличу - хоч ти згинь!
І де ти длявся?
Л у к а ш
Та кажу ж - був тута,
вирізував сопілку.
Л е в
Щось довгенько
вирізуєш, небоже, сопілки!
Л у к а ш
(ніяково)
Або ж я, дядьку...
Л е в
(усміхнувся і подобрів)
Ей! не вчись брехати,
бо ще ти молодий! Язика шкода!
От ліпше хмизу пошукай по лісі
та розпали вогонь, - хоть обсушуся,
бо як його таким іти додому?
Поки дійдем, ще й тая нападе -
не тута споминаючи, цур-пек! -
а потім буде душу витрясати...
Лукаш іде в ліс; чутно згодом, як він хряскає сухим гіллям.
Д я д ь к о Л е в
(сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку)
Аякже! викрешеш! і губка змокла...
і трут згубився... А, нема на тебе
лихої трясці!.. Чи не наросла
на дубі свіжа?
(Обмацує дуба, шукаючи губки).
З озера, з туману, виринає біла жіноча постать, більше подібна до смуги мли, ніж до людини; простягнені білі довгі руки загребисто ворушать тонкими пальцями, коли вона наближається до Лева.
Коментарі
Шикарное произведение
Стрічка RSS коментарів цього запису