П о т е р ч а т а
Ой леле! не нуртуй!
Хатинки не руйнуй!
Печера в нас маленька,
що збудувала ненька.
Убога наша хатка,
бо в нас немає татка...
(Чіпляються йому за руки, благаючи).
Ми спустимось на дно,
де темно, холодно,
на дні лежить рибалка
над ним сидить Русалка...
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
Нехай його покине!
Нехай до мене зрине!
Потерчата поринають в озеро.
Виплинь же, мила!!
Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки - один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок.
Р у с а л к а
Се ти, мій чарівниченьку?!
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(грізно)
Що ти робила?
Р у с а л к а
(кидається немов до нього,
але пропливає далі, минаючи його)
Я марила всю ніченьку
про тебе, мій паниченьку!
Ронила сльози дрібнії,
збирала в кінви срібнії,
без любої розмовоньки
сповнила вщерть коновоньки...
(Сплескує руками, розкриває обійми,
знов кидається до нього і знов минає).
Ось кинь на дно червінця,
поллються через вінця!
(Дзвінко сміється).
"Т о й, щ о г р е б л і р в е"
(з'їдливо)
То се й у вас в болоті
кохаються у злоті?
Русалка наближається до нього, він круто відвертається від неї, виром закрутивши воду.
Найкраще для Русалки
сидіти край рибалки,
глядіти неборака
від сома та від рака,
щоб не відгризли чуба.
Ото розмова люба!
Коментарі
Шикарное произведение
Стрічка RSS коментарів цього запису