Чого ж ти

по світляки погнався на болото?

Хіба ж вони по купинах сидять?

Л у к а ш

Та то якісь були такі летючі!

Л е в

Еге! то знаю ж я! То Потерчата!

Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра

щеняток-ярчуків, то ще побачим,

хто тут заскавучить!

Г о л о с к и  П о т е р ч а т

(озиваються жалібно, подібно до жаб'ячого кумкання)

Ні, ні, дідуню!

Ні, ми не винні!

Ми в драговинні

ягідки брали.

Ми ж бо не знали,

що тута гості,

ми б не зринали

із глибокості...

Ой нене, сум!

Нум плакать, нум!

Л е в

Чи бач, як знітилась невірна пара,

відьомський накоренок! Та нехай,

я вже дійду, хто винен, хто не винен!..

(До Лукаша).

А що, небоже, чи не час додому?

Ходім помалу.

(До Мавки).

Будь здорова, дівко!

М а в к а

Ви завтра прийдете? Я покажу,

де є хороше дерево на хату.

Л е в

Я бачу, ти про все вже розпиталась.

Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик,

та й вам до нас прийдеться привикати.

Ходімо. Прощавай!

(Рушає).

М а в к а

(більш до Лукаша, ніж до Лева)

Я буду ждати!

Лукаш відстає від дядька, стискає мовчки обидві руки Мавці, безгучно її цілує і, догнавши дядька, іде з ним у ліс.