Л у к а ш

Я щось не розберу, що ти говориш.

М а в к а

Бач, я тебе за те люблю найбільше,

чого ти сам в собі не розумієш,

хоча душа твоя про те співає

виразно-щиро голосом сопілки...

Л у к а ш

А що ж воно таке?

М а в к а

Воно ще краще,

ніж вся твоя хороша, люба врода,

та висловить його і я не можу...

(Смутно-закохано дивиться на нього і мовчить хвилинку).

Заграй мені, коханий, у сопілку,

нехай вона все лихо зачарує!

Л у к а ш

Ей, не пора мені тепера грати!

М а в к а

То пригорни мене, щоб я забула

осю розмову.

Л у к а ш

(оглядається)

Цить! почують мати!

Вони вже й так тебе все називають

накидачем...

М а в к а

(спалахнула)

Так! хто не зріс між вами,

не зрозуміє вас! Ну, що се значить

"накинулась"? Що я тебе кохаю?

Що перша се сказала? Чи ж то ганьба,

що маю серце не скупе, що скарбів

воно своїх не криє, тільки гойно

коханого обдарувало ними,

не дожидаючи вперед застави?

Л у к а ш

Була надія, що віддячусь потім.

М а в к а

І знов чудне, незрозуміле слово -

"віддячуся"... Ти дав мені дари,

які хотів, такі були й мої -

неміряні, нелічені...

Л у к а ш

То й добре,

коли ніхто не завинив нікому.

Ти се сама сказала - пам'ятай.

М а в к а

Чому я маю сеє пам'ятати?