Мавка одійшла до берези, прихилилась до неї і крізь довге віття дивиться на женців.

Килина який час так само завзято жне, потім розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всміхається, трьома широкими кроками прискакує до нього і пацає з виляском долонею по плечах.

К и л и н а

Ну ж, парубче, хутчій! Не лізь, як слимак!

Ото ще верисько!

(Залягається сміхом).

Л у к а ш

(і собі випростується)

Яка ти бистра!

Ось ліпше не займай, бо поборю!

К и л и н а

(кидає серпа, береться в боки)

Ану ж, ану! Ще хто кого - побачим!

Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "міряють силу", упершись долонями в долоні; який час сила їх стоїть нарівні, потім Килина трохи подалась назад, напружено сміючись і граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки і хоче її поцілувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона підбиває його ногою, він падає.

К и л и н а

(стоїть над ним сміючись)

А що? Хто поборов? Не я тебе?

Л у к а ш

(устає, важко дишучи)

Підбити - то не мація!

К и л и н а

Чи ж пак?

У хаті стукнули двері. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в'язати. Хутко загін затемнів стернею і вкрився снопами; скілька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подолані і ще не пов'язані бранці.

М а т и

(з сінешнього порога)

Ходіте, женчики! вже є полудень.

К и л и н а

Та я своє скінчила, он Лукаш

ніяк не вправиться.

Л у к а ш

Мені недовго.

М а т и

Ну, то кінчай; а ви ходіть, Килинко!

Килина йде в хату. Двері зачиняються. Мавка виходить з-під берези.

Л у к а ш

(трохи змішався, побачивши її, але зараз оправився)

Ага, то ти? Ось дов'яжи снопів,

а я піду.

М а в к а

В'язати я не можу.

Л у к а ш

Ну, то чого ж прийшла тут наглядати,

коли не хочеш помогти?

(В'яже сам).