Р и н а
— До чого ж тут ноги, ідійотко?
У л я
— А до того, що в антропології про це пишеться, що українці здебільшого довгоногі, і що нема гірш, як коротконогі жінки, — в антропології сказано, от...
(Взявшись рукою за талію, гордо витягла ногу. Р и н а і Т ь о т я бликнули на свої).
Р и н а
— Це він тобі памороки ногами та антропологіями забив... Та він же божевільний, ти розумієш!.. Він просто захворів на всякі оці українські фантазії, а ти й вуха розвісила, ідійотко!
Т ь о т я
— Бачите, бачите, він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарешті. Він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче...
М а з а й л и х а
— Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас україні-за-а-цію...
Т ь о т я Мотя
— Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной.
(Одійшла).
Р и н а
— Улько! Зараз ти викликаєш Мокія і кажеш йому отут: або ти Мазєнін, або я у тітки в Одесі... Отут казатимеш, в оцій кімнаті, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тільки так! Або — або... Все!
Т ь о т я
— Або — або!
М а з а й л и х а
— Або — або!
Пішли. Т ь о т я, побачивши, що У л я увійшла до Мокія в кімнату, вернулась.
Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги (чверткою на пальцях).
Р и н а вигулькнула з дверей:
— Тьотю!
Т ь о т я зашарілася:
— Я зараз. Це у мене підв'язка спала... Пішла до Рини. Причинила двері.
З
Увійшли М о к і й і У л я. Мокій узяв Улю за руку:
— Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав... І знаєте... Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив. Ось:
Ти, місяцю, який же ти ясний,
як засвітиш — на весь світ прекрасний.
Ой, спусти вниз роги,
засвіти по діброві, —
покажи всі в степу до милої дороги.
Правда, чудесно звучить, Улю?
У л я
— Я їду жити до тітки... В Одесу, Моко.
М о к і й приголомшений:
— Як це... до тітки в Одесу?!
У л я
— Так... в Одесу, до тітки... жити...
М о к і й глухо:
— Серйозно?
У л я
— Серйозно... Заставляють...
Коментарі
рекомендую
Стрічка RSS коментарів цього запису