М о к і й
—Хто?
У л я
— Різні тьо... обставини, нєпрєодолімиє препятствія...
М о к і й
— По-українському — непоборні перешкоди кажуть.
У л я з натиском:
— Так... з одного боку, непоборні, з другого — нєпрєодолімиє перешкоди.
М о к і й
— Як же це так!.. Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу... (По паузі). Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема.
З-за дверей почулось понукальне шипіння: ну-с-с... нуш-ш...
У л я щиро з болем:
— Моко!.. А ви б могли зробити... шось, щоб я зосталася?
М о к і й
— Щось? Що саме, Улю?... Що?..
У л я
— Що?.. Прощайте!..
З-за дверей проповзло шипіння. М о к і й глухо:
— Улю!.. Можна вас хоч тепер... поцілувати?
У л я
— Аж тепер!.. Ах ви ж... (Крізь сльози). Як по-українському — разіня, нєдогадлівий...
М о к і й
— Ну, недомека...
У л я
— Поцілуйте ж, недомеко милий...
М о к і й незграбно, але палко й міцно поцілував Улю.
Тоді зворушено:
— Скажіть, Улю... Що мені треба зробити, щоб ви зосталися? Що?.. Я все зроблю! Все!
У л я
— Що?.. (Нависла мертва тиша. У лі прорізалась коло губ перша зморшка гострої печалі). Ні! Прощайте!..
Похилившись, рвучко пішла. Услід їй гадючками поповзло шипіння, свистіння.
Мокій, щоб не заплакати, побіг до себе в кімнату.
4
Ускочили прожогом Т ь о т я, Р и н а і М а з а й л и х а. Т ь о т я до Рини:
— Біжи, Ринко!.. Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити...
Р и н а була кинулась, але вернулась:
— Скажіть краще ви, тьотю...
І Т ь о т я кинулась була, але теж стала, махнула рукою:
— Маланхольная ідійотка!.. А який момент був, Рино! Який момент! Такого моменту вже не буде.
М а з а й л и х а заплакала.
5
Ускочив напіводягнений М а з а й л о з газетою в руках:
— Серце!.. Води!.. Є публікація!.. Ось!.. Всі разом
— Де?
— Невже, папо?
— Господи!
М а з а й л о
— Ось!.. (Істерично). Обережно, не порвіть! Ось... Ось... Харківський окрзагс на підставі арт. 142—144 Кодексу… Не можу, ви розумієте... В очах райдуги, метелики, луки... Пахнєт сеном над лукамі!
Коментарі
рекомендую
Стрічка RSS коментарів цього запису