Молодий народ ішов до партизан в ліси, і матері благословляли синів своїх на труд і грізні бої, на життя в лісах і болотах, на подвиги.
Тікали поліцаї у байраки.
Отак одного разу за селом, у рівчаку під лісом, п'ятеро поліцаїв пили горілку.
— Ну, товариші поліцаї-курви, пропали ми, будьмо живі!
— Та йди ти!
— Болячки наживеш. Пропали к чортовій матері! Ну що його робити?
— Не знаю. Розгубився! Ну, будьмо... Ох, прокляті німці.
— У партизани треба йти, от що!
— Еге. Ось піди!
— І піду.
— Ну й обсмалять, як кабана.
— Та ну? От жизнь, таку його мать нехай!
— А ти, Максиме?
— Я не хочу.
— Ти ж казав, що підеш.
— Я роздумав. Де наша армія? Може, десь коло Уралу ще. Шутка сказать, коли вона повернеться. Так я оце дурний буду тягатися по лісах у партизанах, як вовк, а ви мене будете ганять.
— Хто?
— Пожди. На, випий.
— Не хочу.
— Чуєш?
— Стій.
— Та йди к чортам! Я думаю, оце в поліцаях з півроку ще побуду а там уб'ю з де-сяток хриців — та й в партизани, коли вже армія буде підходити, о!
— От сволоч.
— А ти? Подумаєш! Ідейний...
— А я зараз піду.
— Ну й іди. Попробуй.
— Ну й попробую. Думаєш, тебе злякавсь. У кущах стояла партизанська застава.
— Стій!
— Ай!
— Тихо!
— Не лякай!
— Куди йдете?
— До партизан. Чи не ви оце будете?
— Ну?
— Синочки мої. Прийміть мого хлопця до себе. Благаю вас. Пропаде хлопець.
— Чого?
— В поліції служить. Голубоньки...
— В поліції?
— Еге. От біда. Ну, що його робити. Я б, може, мамо, пішов у партизани, так бою-ся. Так, каже, я їх боюсь. Заріжуть або обсмалять, як кабана. Так я оце...
— А де він?
— А не тронете? — стара Одарка Товчениха пильно вдивляється в партизан.
— Та ні, як не провокатор, помилуєм.
— Голубчики, синочки мої... Ой спасибі ж вам... Устиме! Іди сюди. Поліцай Устим Товченик обережно вийшов з кущів і став.
— Іди-бо, кажу! Бодай тобі ноги повсихали!
— Здрастуйте!
— Шапку зніми, невіглас! Пожди, я тобі покажу поліцію! І Одарка почала бити дрючком свого поліцая під веселий регіт партизан.
Коментарі
Мне было интересно читать
як на мене, з програми 11 класу у Довженка найкращі твори..)
неймовірно. непогано було б поставити його (фільм), але він уже є, поставлений Солнцевою. той фільм скупий. потрбно передати все, що було в ті роки. всі сльози, страждання та скорботу матерів... Для того, щоб люди навчилися цінувати свою державу, цінувати своїх героїв, цінувати Україну... в мене з'явилася мрія - "Ураїна в огні".
Стрічка RSS коментарів цього запису