http://www.zoofirma.ru/

МАРУСЯ ЧУРАЙ. Розділ І ЯКБИ ЗНАЙШЛАСЬ НЕОПАЛИМА КНИГА ЛІНА КОСТЕНКО - 16

Зміст статті

 

І тільки спосіб — як її карати —

предметом спору може бути тут.

Що скажуть райці, лавники і возний?

Як це здається, пане войте, вам? —

Підвівся Іскра, полковий обозний,

син Остряниці Якова, Іван.

(Загине теж, в бою заживши слави,

в недовгім часі після Пушкаря,

вертаючи до попелу Полтави

з посольства до московського царя).

Увесь блідий, аж під очима чорно.

— Я прошу, люди, вислухать мене.

Багато слів страшних тут наговорено.

Ніхто не говорив про головне.

Я, може, божевільним тут здаюся.

Ми з вами люди різного коша.

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.

Коли в похід виходила батава,—

її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.

Вона ж стоїть німа од самоти.

Людей такого рідкісного дару

хоч трохи, люди, треба берегти!

Важкий закон. І я його не зрушу.

До цього болю що іще додам?

Вона піснями виспівала душу.

Вона пісні ці залишає нам.

Ще тільки вирок — і скінчиться справа.

І славний рід скінчиться — Чураї.

А як тоді співатиме Полтава?

Чи сльози не душитимуть її?

Запала тиша, як в страшному сні.

Горбань сказав:

— При чому тут пісні?

Вона ж на суд за інше зовсім ставлена.

І потім, бачте, чутка є, ги-ги,

що свідок цей — особа зацікавлена.

Його слова не мають тут ваги.

Тоді ми, вряд, з пристойними особами

дали сказати слово їй останнє,—

чи має серця внутрішню гризоту

і чи пред тим, як вирок наш почути,

зронити хоче хоч сльозу покути?

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/