http://www.zoofirma.ru/

ТИГРОЛОВИ. Розділи 5-6. Іван Багряний - 23

Зміст статті

Сперш ножем провів по шкірі, зробивши велике коло круг рогів, а тоді  о-мистецькому вирубав їх з черепом.

— Ох і ловкі ж! Оце фарт тобі! На. Держи. Григорій узяв. Так оце-о панти? Отакі  они! Роги — не роги, якісь гумові цурпалки. А таки роги, але молоді, по три  агінці лише пустили кожен. Не роги, а сама шкіра, чимсь наллята, а зверху аж  ерехтить, вилискує шерсть густа та коротенька, що нею ті панти покриті.

Тим часом старий вправно і швидко оббілував тушу. Дав усьому лад. М'ясо вже  орубане склав на траву і так накрив шкурою. Тельбухи пустив за водою.

Те саме зробили й з другим. Раніше його підтягли до річки подалі. Це був  олодший самець, але панти мав не гірші, менші, але красивіші, повніші і такі  иметричні, як близнята.

— А це, — розповідав Сірко, — найбільше ціниться. Упоравшись із другим і так  амо пустивши тельбухи за водою, стали чекати. Дід гомонів:

— Колись за такі рівненькі панти китайці платили золотом удвоє проти ваги, тоді  к за звичайні лише половину, а то й менше, і то за не попсовані. А як  опсовані, то, бувало, й зовсім дешево. А чого так за рівненькі та щоб невеликі  обре платили, — біс його зна. Бачиш, панти у китайців — це перші ліки протії  сяких хвороб. От, скажім, як уміючії приготувати, то й старого діда потягне  енитись... Та й всякі хвороби лікують, різні. Тебе ми теж лікували ними. Атож.

Через те вони й ціняться так. Я дещо у китайців вивчився. От. А маленькі,  ажуть, ось чим дорогі: як вельможа вельможі дає хабара, то за найліпший хабар  важають панти. Ото з рукава й підсуне йому нишком. А попробуй ти великі панти  ховати в рукав. Та й сили у молодших більше. Колись китайці скуповували їх самі  ут і навіть полювати ходили, поки наші не віднадили. А тепер власть заготовляє  х організовано та й збуває в Китай за золото... Та чого це наших немає? Ходім,  бо зіпсуються.

Забрали панти й пішли.

— Це вже на цім солонці — хіба як дощ пройде та змиє дух, — тоді буде діло.

На стежці зустріли Грицька й Наталку верхи. Ті навіть не здивувалися, побачивши.

Лише Грицько запитав:

— Хто?

— Та хто ж, як не він, — кинув дід на Григорія.

— Обидві?

— А то ж як. Поганяйте та чепурненько все заберіть.

Сіркове чаклування

Вдома була розвага. Старий, як жрець, заходився священодіяти з пантами. Звелів  апалити піч. Тим часом обмотав панти марлею. Майстерно так. Всі спостерігали, а  тарий повчав.

— Стій, а м'ясо посолили?

— Посолили. Все як слід, ще й нагнітили добре.

— Гаразд. Головне, слухай, ти, синку, це тобі десь здасться. Панти ж, бачиш,  'які, а їх треба зробити твердими, бо засмердяться і пропадуть. То ж раніше їх  аварювали по-китайському. Але то довго й марудно і треба китайського терпіння.

На базі — там “ліктричеством”, так до бази, бач, далеко, сім раз попсуються. А у  ас простіш, по-нашому... А як там у печі?

В печі тріщало. Щедро накладені смоляні дрова горіли дружно. Розпікали.

— Отож, як панти припсувались трохи, їх дутиме і вони репнуть, — тоді треба, як  овбасу, поштрикати їх голкою, щоб зійшла порча. Вони ж бач, повні крові, а кров  сується швидко. Затужавити панти, цебто зробити їх твердими, мало хто зможе, це  елике діло. А от паш спосіб — це секрет. Ми їх, як хліб, печемо...

Коли нарешті піч добре розпеклась, старий велів геть вигребти весь жар, а тоді  сунув у піч руку, потримав, покрутив головою:

— Зайве, хай прочахне. За десять хвилин:

— Ану, Наталко, як там? Можна?

Наталка всунула руку:

— Хтозна...

Тоді попробував дід, скрутнув головою.

— Ану, ти, козаче.

Григорій засміявся:

— Було б же термометр узяти. Яку вам температуру треба?

— Е, термометр тут ні до чого. Тут які панти, таку й температуру треба. Треба  гадати на дух, рукою.

Нарешті дід уловив момент і “посадив” панти. Закрив заслінкою і глянув на сонце — закарбував час.

Теги: зно, список літератури, українська література, читати онлайн, завантажити безкоштовно

Додати коментар


Захисний код
Оновити

http://www.zoofirma.ru/