Це були дивні ночі. Це була велика втіха для Наталки. А ще більша, може, для
Григорія. Наталка більше була з остю і іншим не хотіла віддавати. Григорій охоче ідмовлявся від своєї “черги” на її користь, мотивуючи тим, що в нього “руку рутить”, — і мав з того вигоду. Він сидів на кермі і стернував тихенько дрючком дивився на неї скільки хотів. Милувався. Впивався, п'янів від того поглядання. А вона не помічала. Занісши ость навідліг і зігнувшись, мов антера, вдивлялась гострим бистрим зором у глибінь. Химерні блищики танцювали а її розчервонілому обличчі, повному невимовного захвату. Пасемко волосся ріпотіло і золотилось над бровами. Блискавичний удар — і Наталка тріумфує...
Викидає в байду здоровенного тайменя або меншого х а р ю з я. Вибирала все айбільшу і била влучно.
А Грицько пильнував вогню. Коли він хотів і собі взяти ость, вона його благала:
— Грицю, братику, хай я ще... Ось іще, іще трішки...
Нарешті передавала з жалем йому ость, заступала його коло вогню. Але не могла терпіти і перехилялась слідом за братом, пильнуючи. Тоді Григорієві важко було ержати байду рівно, але він напружував усі сили. Коли Грицько давав хука,
Наталка хвилювалась. За другим разом — проганяла і заступала сама. Григорій адів з того. Спостерігав годинами. Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона аїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю айже первісною, неприступною.
Ось зігнулась помалу і враз розігнулась, мов сталева пружина з дзвоном. Ость, робивши рибу, черкала по камінному дну.
А раз помилилась і вгородила ость замість риби в пень. Довго вони крутились на днім місці заякорені, не можучи висмикнути ость. Десь заїло в сирому дереві.
Наталка хвилювалась, гнівалась, хотіла тут же роздягатись і лізти в воду.
Забула, з ким вона. А коли Григорій мовчки, спокійно поліз у воду, скинувши лише орочку, вона якось слухняно поступилась йому в цьому. Ба, гукала на нього і омандувала, — думала що то батько. Енергійно допомагала йому, вказувала, з кого боку краще йому підійти, тощо. А як Григорій, звільнивши ость, підвівся і устрівся очима, Наталка вмить спалахнула, здивувалась. Почервоніла, зламала рови і відвернулась. Дивовижна, химерна дівчина!
То були дивні, чарівні ночі в казкових первісних пралісах, на бистрій ерехтливій воді, на чорній воді з золотими арабесками.
На світанку вони пхалися проти течії у три пари рук і причалювали біля хати.
Мокрі, втомлені, закурені сажею, але щасливі.
- << Попередня
- Наступна