Це були дивні ночі. Це була велика втіха для Наталки. А ще більша, може, для

Григорія. Наталка більше була з остю і іншим не хотіла віддавати. Григорій охоче  ідмовлявся від своєї “черги” на її користь, мотивуючи тим, що в нього “руку  рутить”, — і мав з того вигоду. Він сидів на кермі і стернував тихенько дрючком   дивився на неї скільки хотів. Милувався. Впивався, п'янів від того  поглядання. А вона не помічала. Занісши ость навідліг і зігнувшись, мов  антера, вдивлялась гострим бистрим зором у глибінь. Химерні блищики танцювали  а її розчервонілому обличчі, повному невимовного захвату. Пасемко волосся  ріпотіло і золотилось над бровами. Блискавичний удар — і Наталка тріумфує...

Викидає в байду здоровенного тайменя або меншого х а р ю з я. Вибирала все  айбільшу і била влучно.

А Грицько пильнував вогню. Коли він хотів і собі взяти ость, вона його благала:

— Грицю, братику, хай я ще... Ось іще, іще трішки...

Нарешті передавала з жалем йому ость, заступала його коло вогню. Але не могла  терпіти і перехилялась слідом за братом, пильнуючи. Тоді Григорієві важко було  ержати байду рівно, але він напружував усі сили. Коли Грицько давав хука,

Наталка хвилювалась. За другим разом — проганяла і заступала сама. Григорій  адів з того. Спостерігав годинами. Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона  аїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю  айже первісною, неприступною.

Ось зігнулась помалу і враз розігнулась, мов сталева пружина з дзвоном. Ость,  робивши рибу, черкала по камінному дну.

А раз помилилась і вгородила ость замість риби в пень. Довго вони крутились на  днім місці заякорені, не можучи висмикнути ость. Десь заїло в сирому дереві.

Наталка хвилювалась, гнівалась, хотіла тут же роздягатись і лізти в воду.

Забула, з ким вона. А коли Григорій мовчки, спокійно поліз у воду, скинувши лише  орочку, вона якось слухняно поступилась йому в цьому. Ба, гукала на нього і  омандувала, — думала що то батько. Енергійно допомагала йому, вказувала, з  кого боку краще йому підійти, тощо. А як Григорій, звільнивши ость, підвівся і  устрівся очима, Наталка вмить спалахнула, здивувалась. Почервоніла, зламала  рови і відвернулась. Дивовижна, химерна дівчина!

То були дивні, чарівні ночі в казкових первісних пралісах, на бистрій  ерехтливій воді, на чорній воді з золотими арабесками.

На світанку вони пхалися проти течії у три пари рук і причалювали біля хати.

Мокрі, втомлені, закурені сажею, але щасливі.