Ні таки, вона бігає, як коза.
А мати спостерігала все те з віконечка і сміялась:
— Подуріли!.. Зовсім подуріли разом з дідом. — Старій було весело дивитись на их, що “подуріли” та й стрибали по паді, як гурани. — Що то є молодість! — І илувалась та тішилась з дочки, що вийшла переможцею.
На тому змагання — ця своєрідна Сіркова олімпіяда — не скінчилась. Повернувшись, трільці почали виробляти ще різні стрілецькі “коники”. На те благословив сам
Сірко сентенцією, мовляв: “Гулять так гулять! Стрілець мусить стріляти. А ачиння, хвала Богові, у Сірка ніколи не бракувало, — того й рід вийшов трілецький. Анум лиш, наробім ще шелесту!..”
І вони наробили ще шелесту.
Показували по черзі тріки, розваги для.
Гриць стріляв гільзу, покладену на стовпець, — на 50 кроків стріляв її в денце з ойового. Після пострілу гільза цвірінчала десь.
Григорій, стрельнувши для проби кілька разів у стовпчик і звіривши остаточно ушницю, стріляв у підкинену бляшану банку від пороху, набиту піском.
Та найцікавіший нумер демонструвала Наталка. Вона “сікла локшину”, так називають исливці цю оригінальну і трудну вправу.
Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої ідвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без болонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять азів...
Обабіч ножа в підвалині було по 8 половинок куль. Вони глибоко повлітали в убову підвалину.
Це і називалось на мисливській мові “сікти локшину”. Лише дві кулі вгрузлії іляком зліва.
Старий Сірко спостерігав, спостерігав все те та й собі не витримав. Став оказувати, “як він колись стріляв, як був молодим”. Він вийняв з кишені кілька ідяних грошин по три та по п'ять копійок і звелів Грицеві кидати їх по одній гору... Згадав, як вони колись бавились (мисливці цебто) замолоду. Було, оз'їздяться на базу у Владивостоці здавати панти, та й давай дуріти, — акуплять горілки, боєначиння на цілий рік, повиводять зід місто на сопку і там лаштують стрільбище, — стріляють по грошах в лет на могорич. Ось так...
Гриць кидав угору п'ятака, а старий Сірко бистро ловив його на мушку. Після острілу п'ятак щезав. Лише чути було, як він десь сюрчав після зудару з кулею.
То було весело. Регіт стояв на подвір'ї, коди старив Сірко після кожного острілу примовляв зітхаючи:
— Ось так колись і я стріляв, як був молодим.
Ось так Сірки бавились собі знічев'я. Ні, відбували муштру навесело перед тим, к вирушити на довгий час в тайгу, в далеку дорогу, на суворий і тяжкий ромисел.
П'ятнували.
На те, мовляв, старий Сірко, щоб око було метке, а рука тверда, а рушниця щоб була вірная.
Розділ шостий
В ПРАЛІСАХ СІХОТЕ-АЛІНЯ
На марші
День лишень перепочили коні, і старий Сірко загадав збиратися в дорогу. На ромисел, на пантування. Сам він тільки погейкував та загадував, а все робилось кось само собою. Мати з Наталкою наготовляли всього, чого треба було. Збирали й акували в мішки, торбинки і торбиночки — борошно, свічки, оселедці, хліб віжий, цукор, кирпичний чай. Наливали в боклажки та в сулії олію, спирт, гас, ед... Клали, де треба, сірники, кресало, голки, нитки... Мати все приказувала
Наталці:
— Ти ж дивись — те буде там, а те там...
— Добре, добре, мамо, — там розберем. А забудемо, де чай, то горіхом заваримо...
Скільки того й діла!
Переглядали намет, вирізували онучі, ремонтували ічаги, одягу промислову...
Чистили салдатські “манірки”, саперні лопати... До голки й нитки запакували ще й марлю, — навіщо то вона буде потрібна пантівникам.
Григорій теж мав їхати і чим міг допомагав. Старий Сірко, правда, бурчав:
— Та облиш, синку: то не чоловіцьке діло. На промислі — то вже так, а тут є тому...