Й тоді великий мудрий Святослав
Промовив слово, змішане з сльозами:
"Братове милі, дітоньки мої,
Відважний Ігорю і Всеволоде-туре,
Зарано меч ви гострий підняли
На землю Половецьку - і без слави
Поганську кров у січі пролили.
Серця хоробрі ваші гартувались
У мужності й жорстокій боротьбі.
Небої любі, що ж ви натворили
На срібну сивину мою!
Куди поділись влада й многораття
Чернігівського брата Ярослава
З вельможами й могутами його,
З татранами й ольберами швидкими,
Що тільки з захалявними ножами
Полки ворожі кличем побивають,
Видзвонюючи в прадідівську славу?
Сказали ви: "Мужаймося самі.
Минулу славу візьмемо з собою,
Прийдешню теж поділимо на двох!"
А чи не міг і я помолодіти?
Коли линяє сокіл, то не дасть
Свого гнізда й сильнішому в обиду.
Біда - князі мені не підмогають;
Нінащо обернулася година.
Вже на Сулі у Римові кричать
Од шабель половецьких. Переяслав
Стікає кров'ю Глібового сина
На тугу й на печаль мені!.."
Промовивши це слово золотеє,
Князь важко сиву голову схилив.
Коментарі
Ні! Це далеко не все! "Слово..." займає приблизно 24-29 аркушів А4 десь 12 шрифту!
А твір і справді фіговий! Взагалі нічого не ясно( Не знаю, як то треба нам вчити!..
Ще й на ЗНО... (чи як його?..) Згодна з Тим!
Угорі сторінки - внизу показує наступну.
Цей твір - перлина української літератури.
Але важкий для розуміння... (принайні з першого разу мало що врізається в пам`ять)
Стрічка RSS коментарів цього запису