Опиcуючи соціальними типи, Сковорода в кожній строфі нагадує - це не головне, не це його хвилює, не це спонукало його взятися за перо.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Третя строфа знайомить нас із скупником землі (пригадаймо докризові ціни на землю в столиці і великих містах); "телят іноземних" не заводять, а от страусів чи собак - запросто; з цими неймовірними псами вибираються вже не просто на полювання, а на сафарі. А вже як "гудуть" в квартирах чи приватних оселях, що сусіди міліцію викликають - знаємо не з книжок.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Четверта строфа починається із юристів і законів, які як і тоді, так і сьогодні, трактують дуже по-різному. Що вже говорити пор учнів, особливо випускників, у яких "голова тріщить" не лише про шкільну науку, а й про вступи у ВНЗ, ЗНО та випускні. Венерин амур - тобто кохання у всіх його проявах, сьогодні загрожує не лише серцю, а й часто іншим частинам тіла, якщо не бути обачним.
Одним словом, кожному своє. І лише в цій строфі, автор розкриває свої турботи: як померти з ясним розумом. Перед смертю всі рівні, байдуже скільки грошей ти маєш, чи будинків, чи фірм, головне, що ти забереш на той світ - твої вчинки. Тому смерті не боїться той, в кого чисте сумління.
автор - Леся Скорик © "Світ слова"
Читати інші твори Григорія Сковороди
- << Попередня
- Наступна
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису